Право на свободу від насильства

Право на свободу від насильства – одне з основних прав людини. На початку третього тисячоліття цивілізація має усвідомити безперспективність насильницького шляху і змінитися. Для формування ненасильницької етики та ненасильницьких норм поведінки необхідно переорієнтувати всю виховну систему в напрямку формування ненасильницької особистості, а також звернути особливу увагу на ЗМІ, де насильство стало популярною темою.

Ми всі користуємося – свідомо чи несвідомо – насильницькими методами. Засвоєння насильницьких елементів з дитинства і протягом усього життя – від сім’ї, оточення, державних інституцій – формує в нас насильницьку поведінку. Самоідентифікація «пересічної людини» відбувається так, що вона себе бачить у рамках насильства. Як це відбувається? Розглянемо процес «тренування на насильство» детальніше.

Найперше, це – чого і як вчить родина. Зазвичай у нашій країні існує патріархальний тип сім’ї, тобто, керує та приймає рішення сильна авторитарна особа. Діти змалечку засвоюють, яким чином батьки, дідусь і бабуся, інші родичі реагують одне на одного. Їх привчають до гендерної ролі дівчинки чи хлопчика. Дітей не вчать аргументовано дискутувати, розмовляти, шанувати одне одного, а вчать агресивної поведінки або ж повної покори. У них не запитують їхню думку, не враховують їхні побажання. Діти не отримують навичок залагоджувати свої проблеми і досягати своєї мети без конфліктів, мирним шляхом.

У резолюції Всесвітньої конференції ООН з прав людини, яка відбулась у Ввідні 1993 році, гендерне насильство над жінками трактується так: «Термін «насильство над жінками» означає будь-який скоєний на підставі статевої ознаки акт насильства, що заподіяв чи здатен заподіяти шкоду фізичному, статевому чи психологічному здоров’ю жінки (або спричинити її страждання), а також погрози здійснення таких актів, примус чи свавільне позбавлення волі, хоч би де це мало місце – в громадському чи особистому житті».

Права дівчинки чи жінки, що вижила після злочину сексуального характеру

Право бути вислуханою

Не слід вдавати, що вам зрозуміло те, що пережила й переживає потерпіла. Просто дайте їй можливість висловитися, підбадьорте її, щоб вона, не поспішаючи, розповіла вам сама все, що пам’ятає. Цим ви зможете допомогти їй швидше відбудувати в собі довіру до людей, мінімізувати або принаймні пом’якшити її шоковий стан.

Право на те, щоб не подавати заяву

З огляду на всі ті перешкоди, що заважають потерпілим розповідати про свою біду, а також заявляти в поліцію, потрібно визнати їхнє право на мовчання й на те, щоб не подавати заяву.

Право на несуб’єктивне ставлення

Всі хибні думки і стереотипи щодо зґвалтування негативно відбиваються на потерпілих, вони загострено реагують на все і певні, що оточуючі вважають, неначе в тому, що сталося,є й їхня провина. Тому, коли вислуховуєте, не задавайте запитань зі словом «чому» («Чому ти погодилася, щоб тебе підвезли?» або «Чому ти зайшла до нього в квартиру?» чи «Чому ти не відбивалася?»). Навіть якщо ви вважаєте, що жертва була занадто наївна чи необачлива, це ніяк не виправдує дій насильника. Крім того, не обговорюйте, якими непередбачуваними можуть бути наслідки. Просто допоможіть жертві одержати фахове медичне обстеження.

Право нарозуміння, що їй нанесено травму

Уцілілі після зазіхання сексуального характеру розповідають, що під час нападу вони боялися за своє життя і відчували, як на порох розсипається їхнє відчуття безпеки і фізичної недоторканності. Певний час після нападу вони відчуватимуть тривогу, переляк і багато чого іншого, тому слід їх підтримати в тому, що така їхня реакція є цілком нормальною.

Джерело: Святошинський районний у м. Києві центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді