«Dulce et decorum est pro patria mori!» – «Солодко і гарно вмерти за Вітчизну!» (фото)

"В Крутах загинув цвіт української шкільної молоді. Загинуло кілька сот найкращої інтелігенції — юнаків-ентузіастів української національної ідеї. Така втрата для культурної нації була б важкою; для нашого народу вона безмірна."

(С.Ш. (скоріше всього це був Сергій Шемет) стаття «Трагедія на Крутах» Газета «Нова Рада», 16 березня 1918 року, (Київ).) 

29 січня в підліткових клубах за місцем проживання Централізованої системи підліткових клубів «Щасливе дитинство» управління у справах сім'ї, молоді та спорту Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації вшановували пам’ять Героїв Крут, молодих хлопців, які цього дня в 1918 році біля станції Крути в Чернігівській області вступили в нерівний бій з більшовиками і загинули смертю хоробрих за Українську Народну Республіку. Шлях до серця України рятували ті, кому б іще жити й жити, кохати, будувати Українську державу. Але вони, 300 київських студентів і гімназистів старшого курсу взяли в руки зброю і полягли у бою за майбутнє Вітчизни.

У всіх клубах ЦСПК «Щасливе дитинство» пройшли бесіди «29 січня – день пам’яті Героїв Крут», на яких дітей ознайомили з подіями 97-річної давності. А для старшокласників ще й відбулися круглі столи «Бій під Крутами: взірець подвигу в ім’я Батьківщини, попри військову поразку» (в підліткових клубах «Фотон», «Берегиня», «Обрії» та «Гармонія»).

Бій під Крутами — високий і трагічний спалах героїзму українців, у світі часто проводять  його паралель з подвигом 300 спартанців. Ці хлопці показали зразок жертовності і справжнього патріотизму всім поколінням українців.

На залізничній станції Крути за 130 км на північний схід від Києва (між Бахмачем та Ніжином) 300 добровольців студентів Українського національного університету Св. Володимира, гімназистів старших класів, гімназистів старшого курсу Першої ім. гетьмана Б. Хмельницького Юнацької військової школи і кілька десятків бійців вільного козацтва зустрілися в бою з 4-тисячною (за деякими даними 6-тисячною) більшовицькою армією (вояками 1-ї революційної армії Єгорова та 2-ї армії Берзіна — червоногвардійцями і балтійськими матросами). Бій відбувся 29 січня 1918 року і тривав 5 годин.

Однак, незважаючи на десятикратну перевагу більшовицьких військ, через бій, втрати і розібрану залізницю росіяни цього дня не змогли продовжити наступу на Київ.

27 юнаків після бою потрапили в полон до більшовиків. Полонених студентів спочатку розстрілювали, а потім добивали штиками і ножами. Це був перший випадок розправи над полоненими у роки громадянської війни. Він показав, що ця війна ведеться за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової війни воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.

8 лютого, коли останні українські підрозділи відійшли Брест-Литовським шосе в бік Ірпеня, більшовики оволоділи Києвом. І хоч населення дотримувалося нейтралітету під час боїв, а прихильники Центральної Ради всі виїхали, Муравйов влаштував у захопленому місті криваву вакханалію: грабежі, насильства, вбивства. Було розстріляно та замордовано за різними підрахунками від 3 до 5 тисяч киян.

Після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і повернення уряду УНР до Києва було вирішено урочисто перепоховати знайдених полеглих студентів у Києві на Аскольдовій могилі.

19 березня 1918 року пройшло урочисте перепоховання 18 полеглих під Крутами бійців Студентського куреня, яких вдалося знайти на полі бою та ідентифікувати. Ця подія активно висвітлювалась київською пресою. Михайлом Грушевським була проголошена відома промова, яку він почав латинським висловом «Dulce et decorum est pro patria mori!» – «Солодко і гарно вмерти за Вітчизну». Також він протиставив померлих під Крутами студентів людям, які оголосили нейтралітет у громадянській війні: «Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи.»

Під час провезення тіл біля будинку Центральної Ради відбулось зняття із цього будинку російської символіки. Грушевський перетворив подію на своєрідний ритуал: «От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ. Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров'ю…»

Джерело: управління у справах сім'ї, молоді та спорту