ЗАГИБЛІ СВЯТОШИНЦІ В АТО
ЛУКАШУК АНДРІЙ СТЕПАНОВИЧ
21.01.1986 - 01.09.2014
Народився Андрій Лукашук 21.01.1986 в селі Преображенка, Чаплинського району, Херсонської області. Хотів отримати диплом Національної академії МВС України, але після 3 курсу, не завершивши навчання, почав працювати формувальником на заводі залізобетонних конструкцій «Бетон Ковальської».
19.06.2014 Андрій Лукашук був призваний під час часткової мобілізації військовим комісаріатом Святошинського району м. Києва, служив у 30-му механізованому батальйоні Новоград-Волинська.
1 вересня 2014 року Андрій Лукашук виконав своє останнє бойове завдання. Він загинув під час боїв з терористами за місто Лутугине, що на Луганщині.
Поховали Андрія Лукашука на Хмельниччині, де проживає його мати Марія.
У героя залишились мати, дружина та два сини 2009 та 2013 років народження – Ілля та Данило. Андрію Лукашуку – захиснику Вітчизни, синові, чоловікові та батькові завжди буде лише 28…
ВИСОЦЬКИЙ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ
11.09.1981 - 09.07.2014
Народився в селі Рибинськ Корюківського району Чернігівської області. Закінчив Рибинську середню школу. Після служби в Збройних Силах України приїхав до Києва, працював обробником скла.
29 березня 2014 року був мобілізований до Збройних Сил України. Служив в 72-й окремій механізованій бригаді.
09 липня 2014 року загинув в бою під селом Дмитрівка Шахтарського району Донецької області.
ЄРЕМЕНКО АНДРІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ
05.08.1979 - 23.08.2014
35 років, Київ. Офіцер, командир бойової машини 1129-го зенітно- ракетного полку (Біла Церква). Навчався у Київському політехнічному інституті, з третього курсу почав працювати в лабораторії, закінчив аспірантуру, після повернення з війни мав писати дисертацію. Талановитий вчений, науковий співробітник факультету електроніки КПІ, роботи Андрія з мікроелектроніки неодноразово визнавали кращими на міжнародних наукових конференціях. Загинув 23 серпня 2014 в бою під Донецьком. Коли бійці потрапили під обстріл з РСЗВ «Град», Андрій спочатку врятував своїх підлеглих, а потім вже сам залишив бойову машину і осколком був смертельно поранений.
МОМОТ ІГОР ФЕДОРОВИЧ
18.08.1963 - 11.07.2014
Ігор Момот народився у Черкасах – рідному краї Тараса Шевченка. Ще з юнацьких років Ігор хотів бути військовим, як і його батько, аби професійно захищати рідну землю. У 1986 році закінчив Свердловське вище військово-політичне танково-артилерійське училище ім. Брежнєва, у 1997-му Хмельницьку академію державно-прикордонної служби України, а згодом, у 2001-му, інститут управління Національної академії внутрішніх справ України. Завжди мав неабиякий потяг до знань, тому до багатьох своїх дипломів Ігор Момот додав ще й диплом цілком мирної професії - юриста, закінчивши у 2006 році Харківську міжрегіональну академію управління персоналом.
Хоча був професійним військовим, завжди прагнув, аби його рідна Україна, його сім’я – дружина Надія та донечка Марія, як і сім’ї багатьох українців, жили під мирним небом і ніколи не знали жахів війни. Тому заступник командуючого східного регіонального управління прикордонних військ України в місті Харкові Ігор Момот, як й інші українські прикордонники, гідно охороняв рубежі Батьківщини, аби його країна ніколи не знала жахів війни.
…Ігоря Момота мобілізували у березні 2014 року з військової частини Учбового центру «Оршинець» Черкаської області, де він служив командиром.
11 липня 2014 року Ігор Момот загинув під час запеклих боїв з терористами за село Зеленопілля Луганської області, не доживши до свого 51-го дня народження лише місяць. Його поховали у рідних Черкасах поруч із батьком, який загинув у 2012 році під час випробування нового танку.
ПЕТРОСЯН ОГАНЕС (Володимир) АРУТЮНОВИЧ
04.08.1973 – 24.08.2014
Його всі звали Володимиром, або просто Володею, хоча в його паспорті значиться Оганес. Вірменин за національністю, він був палким патріотом України – країни, куди переїхала його родина, де він народився і виріс.
У 1990-му в місті Ірпінь Володимир Петросян закінчив середню школу, а потім переїхав до Києва. Рідні згадають, що Володимир дуже гостро сприймав все, що відбувалося в Україні. Тому з перших же днів пішов на Майдан – захищати молоду демократію та європейський курс України.
У липні 2014 року добровільно вступив до лав до батальйону «Айдар». Життєвий шлях Володимира Петросяна обірвався в зоні АТО під час боїв за Донецьку область. Володимир загинув 24 серпня 2014 року – на 23-ю річницю Незалежності його рідної України…
У Володимира Петросяна залишилась мати Лелі, дружина Наталія та донька Анушик 2000 року народження.
ШКОЛЬНИЙ ОЛЕГ АНДРІЙОВИЧ
19.04.1990 - 28.08.2014
Сержант, військовослужбовець військової частини 0676
Загинув 28.08.2014 під час виконання бойового завдання, виявивши мужність та особистий героїзм, прикриваючи відхід основних сил підрозділу.
Народився 19.04.1990 р. в с.Старостинці, Погребищанського району Вінницької області.
Закінчив Київське вище професійне будівельне училище будівництва і архітектури за спеціальністю столяр-будівельник.
З 12.02.2010 по 03.01.2012 проходив строкову військову службу і військову службу за контрактом.
Неодружений.
Працював на ДП «Антонов».
Під час часткової мобілізації був призваний як доброволець.
СТРЕЛЬЧУК ПАВЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ
08.08.1973-26.07.2014
Павло Стрельчук закінчив у 2006 році інститут сільського господарства у рідному Кам'янець-Подільському й ніколи не думав, що йому доведеться взяти до рук зброю, аби захищати рідну Батьківщину.
Вийшов на Майдан 05.12.2013, а вже 24.02.2014 був зарахований до підрозділу «Ястреб».
У червні 2014 року добровільно вступив до лав батальйону «Айдар», звідки одразу був направлений до зони АТО. Старшина - так з любов’ю та повагою називали старшого сержанта Павла Стрельчука у батальйоні. Любили й поважали за щире, добре серце та «золоті» руки.
26.07.2014 під час боїв за місто Щастя, Луганської області, Павло Стрельчук був тяжко поранений. Він відійшов у вічність у гелікоптері, який летів до шпиталю в місто Харків…
Друзі та рідні – дружина Юлія, дочка Катерина, син Олексій та батьки - поховали старшого сержанта Павла Стрельчука на малій батьківщині - у Кам'янець-Подільському.
ДЗЕХ ОЛЕКСАНДР ВІТАЛІЙОВИЧ
(19.08.1974-19.07.2014)
Олександр Віталійович народився 19 серпня 1974 року у селі Бузова Києво - Святошинського району Київської області.
Закінчив місцеву школу, згодом вступив до училища, а потім закінчив Національний аграрний університет.
Після служби в армії деякий час служив у спецпідрозділі МВС України «Беркут», але залишив роботу і став охоронцем.
Під час другої хвилі мобілізації 20 червня 2014 року був мобілізований військовим комісаріатом Києво-Святошинського району.
У званні старшого сержанта Олександр поповнив лави 72-ї окремої механізованої бригади 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.
Смертельне поранення Олександр Дзех отримав 19 липня під час запеклих боїв з терористами за село Амвросіївка, що на Донеччині.
Поховали Олександра Віталійовича Дзеха в рідному селі Бузова, де нині проживає його мати Тетяна Миколаївна Меджидова. Проводжати в останню путь захисника рідної землі прийшло все село.
У героя, який не шкодуючи власного життя захищав Україну від терористів, лишились дружина Ольга та двоє дітей – син Ілля та донька Анастасія.
ЛАВРЕНЧУК ВІТАЛІЙ ВІКТОРОВИЧ
(25.07.1976-20.09.2014)
Віталій Вікторович Лавренчук народився 25 липня 1976 року в місті Грозному, що в Чечні, у родині військовослужбовців. З юності мріяв стати професійним військовим, як і батько, тому наполегливо йшов до своєї мети.
У 1993 році Віталія було зараховано до військового училища в місті Кам’янець-Подільському. У 1996-му він звільнився в запас, а через рік був призваний на військову службу за контрактом.
Згодом продовжив навчання на військово-інженерному факультеті при Кам’янець-Подільському державному аграрно-технічному університеті, який закінчив у 1998 році. Після отримання диплома Віталій був зарахований у розпорядження начальника Генерального Штабу Збройних Сил України.
Ось основні віхи військової кар’єри героя. Віталій розпочав службу в Києві на посаді командира інженерно-технічного взводу 210 понтонно-мостового батальйону. У 2002-му батальйон був переданий до складу 11 гвардійського інженерного полку (м. Бровари), де Віталій Вікторович проходив службу на посадах командира понтонної роти понтонно-мостового батальйону та заступника командира інженерно-дорожнього (згодом інженерного) батальйону з озброєння.
У 2009-му продовжив службу в штабі командування Сухопутних військ Збройних Сил України на посаді офіцера інженерної служби управління оперативного забезпечення. З 2012 по 2014 роки навчався у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Організація бойового та оперативного забезпечення військ (за видами та родами військ і сил)» та здобув кваліфікацію професіонала військового управління оперативно-тактичного рівня. Після академії Віталій отримав розподіл на військову службу до міста Рівне, у військову частину А0796 оперативного командування «Північ».
16 вересня 2014 року високо досвідчений кадровий офіцер, підполковник Управління оперативного командування «Північ» Збройних Сил України Віталій Лавренчук був направлений до зони проведення антитерористичної операції у складі оперативної групи штабу антитерористичної операції в секторі «М» на території Донецької області.
У зоні проведення АТО Віталій Лавренчук займався забезпеченням блокпостів, опорних пунктів і базових таборів інженерним обладнанням.
Під час виконання інженерних робіт 20 вересня 2014 року на одному з блокпостів Донецької області, у селі Водяне Новоазовського району, сепаратисти обстріляли українських військових з мінометів. Від ворожої кулі 38-річний Віталій Лавренчук загинув на місті…
Поховали героя в селі Вишнопіль Старокостянтинівського району Житомирської області, де проживають батьки.
У Віталія Лавренчука залишились дружина та двоє дітей - 11-річна донька Владислава та однорічний син Ілля.