Головна  →  Новини  →  29 липня 2014

До 150-річчя з дня народження митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького

Його ім'я вже давно стало символом української Церкви, символом духовності нації, символом національного та духовного єднання народу. Для кожного українця ця незвичайна харизматична постать – святий приклад для наслідування. Адже його заповіти - вчення справжньої віри та любові до ближнього, свідомого християнства й національного патріотизму - заповіти на всі віки, на всі прийдешні покоління.

Свій шлях обрав свідомо. Прагнув скромним пастирем-ченцем служити Богові та людям. 

Митрополит Галицький Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 р. у родовому маєтку батьків Прилбичі Яворівського повіту поблизу Львова. Він був третім сином графа Івана (Яна) Шептицького і Софії (з дому Фредро) — доньки відомого польського письменника Олександра Фредро.

Роман-Олександр-Марія (хресні імена майбутнього митрополита Андрея) і його брат Казимир (у чернецтві Климентій) стали діячами католицької Церкви східного обряду: Роман — єпископом, згодом митрополитом, Казимир — монахом-студитом, ігуменом монастиря студитів.

Майбутній митрополит отримав належні походженню прекрасне виховання і освіту. Спочатку вдома, згодом — у гімназіях у Львові та Кракові. У червні 1883 року з відзнакою закінчив гімназію св. Анни у Кракові і вже у жовтні розпочав службу у привілейованому австрійському полку уланів у Кракові. Розумний, гарний зовні, фізично досконалий, син багатого роду Роман міг зробити блискучу військову чи цивільну кар’єру, про що й мріяли його батьки. У січні 1884 р. Роман захворів на скарлатину, яка дала ускладнення — прогресуюче захворювання лімфосистеми, яке призвело до запалення суглобів. Довелося перервати військову службу. Після одужання студіював право та теологію у Вроцлавському та Краківському університетах.

У травні 1888 р. Роман отримав титул доктора права Ягеллонського (Краківського) університету, а у 1890 р. завершив навчання на юридичному факультеті у Мюнхені та на філософському — у Відні.

2 червня 1890 р. батьки супроводили сина до Добромильського монастиря чину святого Василія Великого. 11 липня під час прийняття монаших обітів Роман Шептицький отримує ім’я Андрей, а 22 серпня 1892 р. він був висвячений. Молодий 27-річний священик розгорнув активну місійну діяльність: у 1892-99 роки був наставником молодих, ігуменом монастиря святого Онуфрія у Львові, професором богослов’я у монастирі чину св. Василія Великого.

У червні 1892 р. Андрей Шептицький одержав від Папи Лева XIII номінацію на єпископа Станіславівської єпархії, а вже 17 грудня 1900 року — на Львівську архієпархію митрополита Галицького і єпископа Кам’янець-Подільського. З цього часу і до дня смерті 1 листопада 1944 року тривало служіння Андрея Шептицького, як митрополита Галицького. Змістом його служіння Богові було: створення умов для найширшого доведення до вірних сенсу Святого Письма, як основи життя у Христі. Кожне послання, пастирський лист митрополита — це розкриття суті, змісту й значення для життя народу Святого Письма, роз’яснення, чому Євангелія може забезпечити спасіння душ, матеріальний добробут, розв’язання соціальних проблем.

У найважчі роки Другої світової війни з ініціативи митрополита на архієпархіяльних соборах були запроваджені обговорення з метою широкої популяризації серед священиків і вірних сутності і змісту Декалогу — Десяти Заповідей.

За часів німецької окупації 1941-1944 рр. митрополит Андрей звертався до православних ієрархів та інтелігенції Східної України у справі порозуміння, але відповіді були негативними, хоч Шептицький чітко вказав, що сам не може бути кандидатом на київський митрополичий чи патріарший престол, ним міг би бути лише хтось з православних ієрархів, коли визнає юрисдикцію Вселенського Архієрея (Папи). Екуменічні ідеї та праця Шептицького на кілька десятків років випередили екуменічні положення Другого Ватиканського собору та Папи Іоанна XXIII.

Шептицький був засновником монаших чинів і згромаджень. У 1904 формально відновив, а фактично заснував (на взір старої Печерської Лаври) монастир святого Теодора-студита у Скнилові під Львовом, а у 1921 переніс його до давнього монастиря в Уневі. Студитам доручив велику бібліотеку, так званий Студіон, для візантійсько-слов’янских студій.

З жіночих чернецьких спільнот під опікою Шептицького перебували згромадження сестер Пресвятої Родини, Студиток, Великомученика Иосафата, сестер Василіанок.

Митрополит Шептицький служив вірним, як духовний батько, громадський діяч, оборонець інтересів громад, окремих родин, осіб. Служив власними грішми, маєтками, фінансуючи будівництво читалень «Просвіти», професійних шкіл, навчання, лікування багатьох потребуючих. Галичани-поляки також звертались до Шептицького за допомогою і отримували її коли це було потрібно. Галичани-євреї були вдячні Шептицькому за повагу до їхньої віри, за поздоровлення з єврейськими святами, писані івритом, за гроші, які він передавав для бідних.

Найважчими роками служіння були для митрополита роки Другої світової війни, коли у різних формах більшовицькі і німецькі окупанти відкидали право, закон, нищили не лише мораль, а й найсвятіше — дане Богом людське життя.

Служіння Шептицького тішилося визнанням, любов’ю його вірних. За життя його називали українським Мойсеєм. Він не раз був інтернований, переслідуваний, арештований, але залишався послідовним у своєму служінні.

Митрополит Андрей помер 1 листопада 1944 Похований у крипті Собору святого Юра. Церква, яку він плекав довгі роки, була ліквідована у 1946, але таємно жила у підпіллі впродовж 1946-1989 років і продовжувала активно діяти у діаспорі.

У 1958 р. з ініціативи архієпископа Івана Бучка за Папи Іоана XXIII у Ватикані розпочався процес беатифікації і канонізації митрополита Шептицького. Цей процес фактично триває й досі.

 

Джерело: відділ з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю

Перейти до спискуВерсiя для друку