28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання був ухвалений Основний закон України – Конституція України. Конституція 1996 року стала першою Конституцією незалежної України; вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу; закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність
Сам процес підготовки проекту Основного Закону почався ще після проголошення державного суверенітету України: 17 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла рішення привести чинну Конституцію у відповідність до Декларації про державний суверенітет України, а вже у червні 1991 року парламент прийняв концепцію майбутньої Конституції, створив Конституційну комісію.
Одночасно з проектом Конституції, розробленим Конституційною комісією, почали пропонувати свої проекти політичні партії, окремі вчені. Протягом 1990-1996 pоків було запропоновано 15 проектів Конституції України. У суспільстві не було єдності щодо механізму прийняття Конституції (Конституційною асамблеєю чи Верховною Радою). Дискусії виникли також навколо форм державного правління в Україні (президентська, парламентська парламентсько-президентська, президентсько-парламентська республіка). Складними виявилися питання конституційного визначення форм власності, принципів побудови парламенту, організації виборчої системи, питання державної мови і символіки тощо.
У Верховній Раді було створено спеціальну депутатську комісію яка, долаючи величезні труднощі, узгоджуючи думки різних фракцій, партій і течій у кожній суперечливій статті Основного Закону, внесла узгоджений проект нової Конституції України на затвердження. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 року стало основним здобутком першого періоду історії Конституції України. Нова Конституція України сприяла примиренню та консолідації політичних сил, подоланню економічної кризи, причиною якої в багатьох випадках була недосконалість та колізійний характер національного законодавства, вирішенню на конституційному рівні соціальних проблем та гармонізації міжнаціональних і міжконфесійних взаємовідносин в Україні, розвитку національної духовності Українського народу.
Конституція України як вищий законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян. Затвердження Основного Закону держави створило юридичне підґрунтя для ефективної та раціональної розбудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження України до світової спільноти.
Водночас життя доводило необхідність реформування окремих положень Конституції України. Політичні, економічні, соціальні та інші чинники обумовили необхідність зміни форми держави, а відтак, - конституційної реформи.
Питання конституційної реформи і наразі актуальне для України, до процесу системного удосконалення та оновлення Конституції України залучено більшість політичних сил в Україні, громадянське суспільство та його інститути, наукове та експертне середовище.
